В умовах інформаційного хаосу і антиамериканських настроїв щодо призупинення американської допомоги Україні вважаємо за потрібне дещо структурувати цей хаос, внести певну ясність щодо процесів, які відбуваються останнім часом.
1. Трамп — це не вся Америка. Підтримка більшістю американців боротьби України проти агресора і двопартійна підтримка у Конгресі дають надії на зміну позиції Трампа і його адміністрації.
2. Трамп, як і путін, живе в уявному світі своїх бажань. В реальності Трампа, яку можна реконструювати за його висловлюваннями і висловлюваннями чільних представників його адміністрації, РФ є європейською християнською державою з відповідним менталітетом і мораллю, могутньою державою, підтримкою якої варто заручитися у боротьбі з таким суперником, як Китай. Об'єктивна реальність свідчить про інше. РФ, ВВП якої сягає лише близько 1,5% світового ВВП, військова машина якої протягом трьох років не може здолати армію України, економічно залежна від Китаю щодо наповнення російського ринку китайськими товарами промислового і споживчого спрямування не має потуги стати союзником у протистоянні США з Китаєм.
У реальності Трампа російсько-українська війна є спровокованою Байденом проксі війною між США і РФ руками України, що цілком співзвучно з наративами російської пропаганди. При цьому не береться до уваги, що війна точиться з 2014 року, в тому числі і під час першої каденції Трампа. Відповідно, на його погляд, можна швидко припинити цю війну (між США і РФ), припинивши поставки зброї Україні і змусивши Україну підписати “мирну угоду” з росією, яка б передбачала припинення вогню з боку України і згоду на умови РФ щодо окупованих територій. Фактично, в розумінні Трампа і путіна, йдеться про мирну угоду між США і РФ, тому час від часу виникають ідеї про укладання такої угоди без України. Але є об'єктивна реальність. Війна йде на території України, а не США чи РФ, саме українська армія протистоїть російському агресору одинадцять років. Отже чого варта угода між США і РФ без згоди України? Адже в реальному світі США з РФ не воюють. Тому на Україну чиниться шалений тиск, в т. ч. інформаційний, щодо якнайшвидшого підписання “мирної угоди” про припинення вогню і фактичну капітуляцію не на полі бою, а у кабінеті під тиском. Така “угода” означала би трагедію для України і перемир'я для РФ, щоб відновити сили для подальшої агресії.
Також не береться до уваги участь у переговорах європейських представників, адже війна йде на європейському континенті і може поширитися далі на захід у разі капітуляції України.
Ірраціональний страх США перед розпадом чи то російської імперії, чи то СРСР, чи нинішньої РФ, жене їх до прискорення укладання “мирної угоди”, щоб врятувати виснаженого війною агресора.
3. Для поглиблення хаосу у “переговорному” процесі йде постійна маніпуляція угодами — публічно говориться про угоду про корисні копалини, а не публічно про капітуляцію? Час від часу “переговорники” прохоплюються про справжній предмет розмови. Але знову виставляються для прикриття корисні копалини.
4. Угода про корисні копалини у її первинному вигляді взагалі мала вигляд зобов'язання про стягнення контрибуцій, так, ніби Україна вже капітулювала. Питання тільки — перед ким? Більше того, підписання угоди про розробку корисних копалин виставляється Трампом як бонус Україні, в разі, якщо вона погодиться на капітуляцію, тобто “мирну угоду” на умовах РФ.
5. Весь цей хаос навколо якнайшвидшого підписання “мирної угоди” здіймається задля того, щоб приховати РЕАЛЬНІСТЬ — без України підписання якоїсь “мирної угоди” між США і РФ, яка існує в уяві Трампа і путіна неможливе, бо реально нема предмету цієї угоди, бо в реальному світі США не воюють з РФ. Саме це вибішує і Трампа, і путіна.
6. Якщо не вдасться зламати українське керівництво і перемогти Україну на полі бою, то будуть запущені механізми внутрішньої дестабілізації в Україні і зміну керівництва, механізми чого вже зараз налаштовуються.
Виходячи з того, що уявний світ обох авторитарних лідерів США і РФ наштовхнувся на жорстку реальність у справі порятунку путіна і його рашистської федерації, Україні слід відстоювати свою позицію про повернення до кордонів 1991 року і спиратися на підтримку європейських та інших демократичних країн, які розуміють небезпеку поширення війни на інші країни. Ця позиція базується на нормах міжнародного права, зокрема на резолюціях ООН ES-11/1, ES-11/2, ES-11/3, в яких засуджується РФ як агресор згідно з резолюцією ООН 3314.
План миру Президента Зеленського чомусь був забутий, і почалися гарячкові дії по підписанню міфічної “мирної угоди”, а фактично капітуляції, щоб поступками зробити реальністю договір між США і РФ.
Тверда позиція України — нічого про Україну без України — мала б доповнитись формулою — нічого про Європу без Європи. Ця позиція і впевненість у перемозі була об'єднуючим фактором як в самій Україні, так і серед демократичних країн у світі.
Формула “зупинити війну” є шкідливою і лицемірною. Зупинити війну — не значить закінчити війну. За нею ховається припинення вогню і надання перепочинку агресору перед новою хвилею ескалація агресії з боку РФ. Зупинити війну, Трамп припинить війну — ці ідеї з минулого року озвучувались російськими чиновниками і пропагандистами, підхоплювались адептами кремля і корисними ідіотами з інших країн стали домінуючою лінію щодо ставлення до російської агресії в Україні. Це нібито давало надію на мир, приховуючи пастку для України у вигляді капітуляції. “Зупинити війну” зараз — це відкрити ворота для світової війни.
Отже варто повернутися до цієї позиції, бо в кращому випадку перемир'я, а в гіршому капітуляція в результаті “мирних угод”, ніяким чином не може наблизити мир, а лише сприятиме агресору РФ в подальшій ескалації війни.

Тетяна Яхеєва і Сергій Семенець, народні депутати України І скликання, Чернігівщина