У центрі міста на Сумщині комуністична символіка
21 липня до Північно-східного міжрегіонального відділу Українського інституту національної пам’яті надійшло повідомлення від голови правління ГО «Українська ініціатива» Юрія Косенка щодо проблемного об’єкту у місті Ромни Сумської області.
На бульварі Свободи, на якому розташовано будівлю Роменської районної державної адміністрації, і дотепер знаходиться пам’ятник Юрію Івановичу Дудіну – «почесному громадянину міста, колишньому постійному представникові уряду УРСР при уряді СРСР».
Цей об’єкт безумовно підлягає демонтажу відповідно підпункту «ґ» пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки».
Нагадаємо, що Закон відносить до комуністичної символіки «зображення, пам’ятники, пам’ятні знаки, написи, присвячені особам, які обіймали керівні посади в комуністичній партії (посаду секретаря районного комітету і вище), особам, які обіймали керівні посади у вищих органах влади та управління СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних або автономних радянських республік».
Тобто, аби демонтувати монумент, цілком вистачає вказаної на ньому посади «постпреда». Коли ж ознайомитися докладніше з біографією товариша Дудіна, знайдеться ще кілька вагомих причин. І не лише формальних. Спробуємо поглянути на послужний список Юрія Івановича з точки зору моралі. Поняття хоч і призабуте, а все ж…
У 1939-1940 роках Дудін служить у Червоній Армії. Не рядовим солдатом – політичним працівником. Наснажує бійців на «ратный труд» палким більшовицьким словом. Але у 1941-му, коли настає час втілювати те слово у діло, Дудін переходить на посаду директора Московського харчового комбінату. Спочатку захищає Батьківщину там, а потім – у сільськогосподарському відділі всесоюзного наркомату харчової промисловості.
Ще цікавішою виглядає його посада у 1946-1949 роках – міністр харчової промисловості УРСР. Невже хтось забув, як харчувалися українці у 1947-му?! За різними оцінками істориків під час комуністичного голоду 1946-1947 років в Україні померло від 300 тис. до 1 млн. осіб.
Чи не є наругою над пам’яттю жертв голоду вшанування тодішнього міністра харчопрому?
Очевидно, пам’ятник необхідно демонтувати відповідно до Закону.
Едуард ЗУБ,
Український інститут національної пам’яті
На бульварі Свободи, на якому розташовано будівлю Роменської районної державної адміністрації, і дотепер знаходиться пам’ятник Юрію Івановичу Дудіну – «почесному громадянину міста, колишньому постійному представникові уряду УРСР при уряді СРСР».
Цей об’єкт безумовно підлягає демонтажу відповідно підпункту «ґ» пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки».
Нагадаємо, що Закон відносить до комуністичної символіки «зображення, пам’ятники, пам’ятні знаки, написи, присвячені особам, які обіймали керівні посади в комуністичній партії (посаду секретаря районного комітету і вище), особам, які обіймали керівні посади у вищих органах влади та управління СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних або автономних радянських республік».
Тобто, аби демонтувати монумент, цілком вистачає вказаної на ньому посади «постпреда». Коли ж ознайомитися докладніше з біографією товариша Дудіна, знайдеться ще кілька вагомих причин. І не лише формальних. Спробуємо поглянути на послужний список Юрія Івановича з точки зору моралі. Поняття хоч і призабуте, а все ж…
У 1939-1940 роках Дудін служить у Червоній Армії. Не рядовим солдатом – політичним працівником. Наснажує бійців на «ратный труд» палким більшовицьким словом. Але у 1941-му, коли настає час втілювати те слово у діло, Дудін переходить на посаду директора Московського харчового комбінату. Спочатку захищає Батьківщину там, а потім – у сільськогосподарському відділі всесоюзного наркомату харчової промисловості.
Ще цікавішою виглядає його посада у 1946-1949 роках – міністр харчової промисловості УРСР. Невже хтось забув, як харчувалися українці у 1947-му?! За різними оцінками істориків під час комуністичного голоду 1946-1947 років в Україні померло від 300 тис. до 1 млн. осіб.
Чи не є наругою над пам’яттю жертв голоду вшанування тодішнього міністра харчопрому?
Очевидно, пам’ятник необхідно демонтувати відповідно до Закону.
Едуард ЗУБ,
Український інститут національної пам’яті
Теґі:
