У багатьох чернігівців, киян, загалом українців, перший шок від звістки про терористичний розстріл російським агресором цивільного населення східної околиці Маріуполя 24 січня 2015 року, змінився впізнаванням почерку злочину проти людяності та особи злочинця. Це впізнавання з історичного досвіду попередніх поколінь нашого народу…
Одним із перших терористичних розстрілів цивільного населення великих міст можна назвати чотирьохденний гарматний обстріл російсько-більшовицькими військами під командуванням Михайла Муравйова, який з 6 лютого 1918 року (за новим стилем) вони вели по Києву. Кати червоного терору не обмежилися гарматним розстрілом «бунтівних» мирних жителів Києва, вони під час штурму міста вбили митрополита Київського Володимира Богоявленського, священиків, монахів, просто випадкових людей за вишиванку, українську мову, вираз обличчя… Перше перебування впродовж трьох тижнів більшовиків в українській столиці відзначено розстрілами від 2 до 5 тис. жителів за різними оцінками.
Ще раніше, 29 січня 1918 року після бою під Крутами на Чернігівщині, російсько-більшовицькі війська Муравйова розстріляли 30 полонених українських захисників. Командуючий армії агресора «розстроївся» за величезні втрати власних військ від українських оборонців і невдалий результат бою. Вам це нічого не нагадує з подій сучасної російської агресії проти України?
Ці та інші злочини в Україні і всьому світі проти цивільного населення від початку 1918 року і до розвалу СРСР показали закономірні риси державної терористичної політики комуністичної імперії, «гідного» нащадка Російської імперії, який багатократно перевершив свого попередника.
В історичній пам’яті чернігівців особливо закарбувався інший катастрофічний злочин терористичного розстрілу. 23–25 серпня 1941 року літаки німецької авіаційної частини «Легіон Кондор» методом бомбардування запалювальними та фугасними бомбами практично повністю знищили центральну частину і промислову зону міста Чернігів. Скільки тисяч цивільного населення обласного центру вбили пілоти цього авіаційного формування Люфтваффе, яке було відомо на весь світ із 1936 року через терористичний наліт на мирне місто Герніка в Іспанії, досі невідомо. Слушною є оцінка чернігівського історика, професора Сергія Лепявка. Він назвав це нацистське бомбардування Чернігова однією з найбільших трагедій в його історії, яке можна порівняти тільки з руйнуванням міста монголо-татарами.
Характерною особливістю почерку злочинів проти людяності часів Другої світової війни років було знищення (повне або часткове) окупантами населених пунктів разом із місцевими жителями – цивільним населенням під час каральних акцій з метою помсти та залякування за дії партизан та підпілля, а також під час відступу військ.
Трагедія тотального знищення містечка Корюківка на Чернігівщині 1–2, 9 березня 1943 року від рук нацистських карателів – вбито біля 7 тисяч мирних місцевих жителів, що є найбільшим злочином такого типу у Другій світовій війні 1939–1945 років. Корюківська трагедія є не тільки національним і міжнародним символом пам’яті жертв злочину проти людяності. Вона – невеличка верхівка символічного айсбергу знищених і постраждалих населених пунктів нашої країни. Нагадаємо, в Україні у 1941–1944 роках нацистські карателі та відступаючі війська Вермахту знищили понад 670 сіл та селищ, вбили за далеко неповними підрахунками 50828 осіб цивільного населення. Тільки у Чернігівській області разом із Корюківкою спалено 63 населених пунктів.
Громада Запоріжжя теж має спогад про одну з особливо катастрофічних трагедій. 18 серпня 1941 року, після прориву німецьких військ у районі Запоріжжя, греблю Дніпрогесу було підірвано працівниками НКВС. Унаслідок вибуху 20 тон толу в греблі виникла пробоїна завдовжки 135 або 165 метрів, через яку ринула вниз багатометрова хвиля, спричинивши руйнування і загибель людей, що опинились у береговій зоні. У зону затоплення потрапили як німецькі війська, так і червоноармійці, що здійснювали переправу через Дніпро, а також цивільні мешканці острова Хортиця та прибережної зони. Німецьке командування оцінювало свої втрати у живій силі в 1500 осіб. Жертви серед червоноармійців та цивільного населення оцінюються від 20 тисяч (німецька оцінка 1943 року) до 80–120 тисяч осіб. Трагедія посилюється тими обставинами, що після цієї катастрофічної диверсії частини Червоної армії ще 46 днів утримували місто, а німецька окупаційна влада влітку 1942 року відновила роботу Дніпрогесу.
Таких фактів злочинів проти цивільного населення з боку катів комуністичної та нацистської імперій можна навести безліч. Жертви рахуються мільйонами й мільйонами загублених життів.
У ракетному розстрілі мирних жителів міста Маріуполь 24 січня 2015 року, як і в усіх інших злочинах на сході України проти цивільного населення в 2014 році і до сьогодні, чернігівці та співвітчизники з усіх куточків нашої країни з власного історичного досвіду впізнали почерк нащадка Леніна, Сталіна і Гітлера, комунізму і нацизму – російського агресора на чолі з Путіним.

Сергій Бутко,
Український інститут національної пам’яті